Сашкові нотатки

Нестерпна легкість

2009-03-08T11:40:47Z

Раніше я думав, що єдиною причиною наявності великої кількості неякісних речей є ринкова необхідність постійно збільшувати обсяги виробництва і споживання. Тобто світ потребує великої кількості одноразового лайна тому, що його швидке виробництво і швидка утилізація здатні прогодувати більшу кількість людей, ніж повільне виробництво і довготривала експлуатація речей якісних і красивих. Витіснення якісного і красивого з повсякденного ужитку, в свою чергу, виховує низький рівень споживацьких запитів і коло замикається.

Вчора я зрозумів, що існують інші пояснення цьому явищу. Сучасна людина практично не має шансів створити щось таке, що матиме цінність після її смерті. Потреба в таких речах, будівлях чи суспільних феноменах якщо і не повністю відсутня, то постійно зменшується. Складається враження, що переважній більшості людей немає ніякого діла до того, в якому світі вона житиме, скажімо, за 10 років. Тим більше — в якому житимуть нащадки через 100. А якщо і є діло, то зв’язок між діяльністю тут-і-зараз та наслідками там-і-тоді не усвідомлюється.

Мірча Еліаде в книзі «Міт про вічне повернення» пише про різницю у світогляді між язичником і сучасником, яка полягає у сприйнятті часу.

«Цікавість до незворотності та новітності історії — недавнє відкриття в житті людства. Навпаки, архаїчне людство щосили захищалось від усього, що є в історії нового і незворотнього.
...
Первісна людина, надаючи часові циклічного характеру, анулює його незворотність. В кінцевому рахунку в усіх обрядах і позиціях ми розпізнаємо прагення знецінити час.
...
Віра в коловорот часу, у вічне повернення, в періодичне зникнення світу і людства, за яким наступає поява нового світу і нового, відродженого людства — всі ці вірування свідчать, в першу чергу, про бажання час від часу оновлювати минуле, історію і про віру в таку можливість.

[З часом міфологічний світогляд замінюється релігійним, а той, в свою чергу поступається науково-атеїстичному.]

Періодичне освячення космічного часу стає в такому випадку марним і беззмістовними. Неможливо надалі досягати богів через космічні ритми. Втрачається релігійне значення повторення зразкових актів. А повторення, позбавлене релігійного змісту, з необхідністю веде до песимістичного погляду на існування. Якщо циклічний час більше не доносить первісних подій, якщо він не виказує таємної присутності богів, якщо він десакралізований, він починає завдавати жаху, оскільки постає у вигляді кола, що вічно обертається круг себе і повторюється нескінченно».

Я згадав, що писав про це Мілан Кундера в «Нестерпній легкості буття»:

«Міт вічного повернення per negationem [В запереченні (лат.)] говорить, що життя, яке зникає раз і назавжди, яке не повторюється, подібне до тіні, воно не має ваги, воно мертве наперед і яким би воно не було страшним, чарівним чи величним, цей жах, високість чи краса анічогісінько не значать.
...
Отже, можна сказати: ідея вічного повернення означає певну перспективу, за якої речі постають в іншій, невідомій нам якості; постають без полегшуючої обставини своєї швидкоплинності. Ця полегшуюча обставина і заважає нам винести будь-який присуд. Як можна судити те, що піде в небуття? Зорі загибелі осяюють чарами ностальгії все навколо; навіть гільйотину.
...
Якби кожна мить нашого життя нескінченно повторювалась, ми були б прикутими до вічності, як Ісус Христос до хреста. Уявити таке страшно. У світі вічного повернення кожен вчинок обтяжений нестерпною відповідальністю. Це причина, через яку Ніцше називав ідею вічного повернення найтяжчим тягарем (das schwerste Gewicht).

А як вічне повернення є найтяжчим тягарем, то на його тлі наші життя можуть постати перед нами у всій своїй чарівній легкості».

Крутиться в голові якась думка, але не можу сформулювати. Чекаю інсайту.

Книгою навіяло

2009-02-19T11:37:35Z

Читаю книгу Олександра Сосланда «Фундаментальна структура психотерапевтичного методу» — пречудовий текст! Крім іншого, вичитав там хоч і не про психотерапію, але дуже цікаву думку:

«В контексті суспільного життя попит на харизматичну особистість завжди або майже завжди сформований кризовою ситуацією. Якщо немає кризи, то, природно, немає і потреби в лідері, здатному в завзятій боротьбі долати труднощі й гуртувати на цю справу своїх вірних».

Справді, нинішня суспільно-політична і економічна криза є додатковим фактором виникнення суспільного запиту на харизматичну особистість. Безпомилково розуміючи такі настрої електорату (доволі стабільні в цьому питанні впродовж новітньої історії України), політичні гравці продовжуватимуть робити ставку на яскравий образ лідера, а не на розумну ідею.

Майбутні президентські вибори виграє не той кандидат, який запропонує найкращу програму порятунку України, а той, що зможе як особистість сподобатись найбільшій кількості виборців.

Харизматичний тип владарювання в суспільстві, згідно з Максом Вебером, базується на сліпій вірі в надзвичайні можливості лідера, на безумовній відданості його волі. Саме такий тип суспільного владарювання є питомим для тоталітарних держав. Як тепер бачимо — для деяких посттоталітарних також.

Чи можливим є в таких умовах прихід до влади людей, що підкоряються не особистості, а принципу рівності перед законом, який забезпечує порядок в суспільстві і розвиток держави?

.

Доктор Хаус якось мені сказав...

2009-02-07T22:21:07Z

Одна з причин поширення наркоманії полягає в тому, що люди перестали поважати своє тіло.

З тих пір, як стало можливим повертати людей з того світу, не залишилось місця священному трепету перед чудом — людським тілом. Фармацевтичні компанії рекламують засоби легкого подолання будь-якої хвороби, людина вже не має страху перед можливістю чим-небудь заразитись, захворіти і вмерти. Зник страх смерті! Саме через відсутність цього страху стає можливим експериментування з наркотиками, при тому, що експериментатори, як правило, добре усвідомлюють потенційну небезпеку.

Саме тому соціальна реклама і будь-які інші технології залякування не працюють. Людям не страшно! Не вдається повернути людям страх, а коли навіть вдається його навіяти, це все одно не працює — тому що дорогою страху не може прийти любов. Любов до себе, до свого тіла. Любов до життя.

Отже, починати треба з любові. Потрібно повернути цю любов і тоді повернеться страх. Саме так — любов до життя і страх смерті існують в нерозривній єдності, коли зникає одне, зникає інше.

Наркоманія виникає тоді, коли зникає зникає любов до життя і, відповідно, зникає страх смерті. Це відповідь на питання що таке наркоманія — це страх життя і любов до смерті.

P.S. Сьогодні закінчив курсову роботу на тему «Спортивний туризм в системі профілактики наркозалежності серед молоді», а вчора залив собі перший сезон «House M.D.», ну просто подивитись, з чого так народ преться...

Він же пам’ятник!

2008-12-14T13:58:05Z

Вчора представники Конгресу Українських Націоналістів та інших організацій пошкодили пам’ятник Григорію Петровському, що стоїть у Києві на Європейській площі.

Перша реакція — молодці, так йому, гаду, і треба!

Згодом подумав, що все воно не так однозначно.

Колись я і сам думав, правда про інший пам’ятник, вже знесений, — під’їхати б до нього на бульдозері й завалити до біса! Потім прийшла в голову думка, що зносити — це найпростіше, що можна зробити. Але підступність очевидних рішень полягає в тому, що у випадку їхньої хибності, виправити, як правило, вже нічого не можна.

Крім того, зносити пам’ятники, якщо внаслідок цього не створюється щось нове (не обов’язково інший пам’ятник) — саме по собі завдання деструктивне. Звичайно, нерозумно намагатись приготувати яєчню не розбивши яєць. Але ще нерозумніше — розбити яйця і викинути їх на сміття! Якщо знесення пам’ятників тоталітарної доби має на меті розбудову національної державності, то я би сказав, що засіб не відповідає меті. Національна самоідентифікація українців не може постати на запереченні радянського, а може лише на ствердженні українського. Руйнування радянського має бути наслідком ствердження українського і не може бути його причиною.

Руйнувати радянські пам’ятники бульдозерами заради ствердження української ідеї — значить прирівняти себе у modus operandi, а отже і у modus vivendi, до тих, хто нищив українську державність на початку 20 століття, і на увічнення пам’яті яких ці монументи було зведено. Руйнування пам’ятників, знищення пам’яті взагалі — типово радянський спосіб дії. Поводитись так само — значить своїми діями констатувати невмирущість совка, на протилежність своїм гаслам про невмирущість України.

Що ж можна зробити з усіма цими лєнінами і петровськими? Моя думка — їх потрібно безжалісно використати в українських національних державницьких інтересах! Ну хіба ж це не найкращий спосіб покарати їх звідси, із сьогоднішнього дня? Змусити їх приносити користь і самовіддано служити тому, проти чого вони боролись і що вони ненавиділи — по суті це єдиний спосіб їх справді знищити. На відміну від кувалди.

Що для цього потрібно. По перше, очевидною є надлишковість цих монументів, пам’ятників і пам’ятничків. Їх наявність в кожному селі є абсолютно зайвою і шкідливою. Крім того, вони в більшості своїй не являють художньої цінності, хіба що для колекціонерів. Отже, всі пам’ятники тоталітарної епохи потрібно інвентаризувати і провести їх експертну оцінку. За результатами оцінки будуть визначені, наприклад, три категорії: а) ті, що підлягають демонтажу і утилізації; б) ті що підлягають демонтажу і збереженню з метою продажу в приватні колекції; в) ті що не підлягають демонтажу. Реально остання категорія складатиме відсотків 10-15. Що з ними робити далі — можна просто поставити біля них такі ж монументальні інформаційні дошки, на яких детально оповісти — хто це і що це, відповідно до сучасного розуміння української історії. Написати різними мовами, щоб всім зрозуміло було. Як варіант — в кожному місті, що є (або має шанс стати) привабливим для туристів, зібрати їх всіх до купи і поставити в якому-небудь парку, створити такий собі музей під відкритим небом і продавати там сувеніри — зменшені копії пам’ятників, такі самі пам’ятники, "але без крил" (з категорії «б»), альбоми з фотографіями — де ці пам’ятники раніше стояли і таке інше. Такий підхід, на мою думку, є більш цивілізованим і культурним.

Крім того, таке поводження із власною історією нагадує мені психотерапевтичну ситуацію, в якій клієнт за допомогою терапевта повертається у своє минуле, вивчає його, приймає себе таким який він є, і в результаті це допомагає йому тут-і-зараз бути більш ефективним, стверджуватись і реалізовуватись як цілісна особистість. А знесення пам’ятників замість їхнього використання на користь собі нагадує дію механізму психологічного захисту, який називається заперечення. Це коли людина реагує на якийсь ворожий, травмуючий фактор і захищається від його агресивної дії, заперечуючи сам факт його існування. В цьому аспекті, заперечення Голодомору з лівого боку можна порівняти із запереченням радянського минулого з правого боку, оскільки обидва фактично заперечують прояви злочинного тоталітарного режиму в Україні.

Боротьба із будь-якою хворобою можлива за умови визнання цієї хвороби. Заперечення тоталітаризму (що є тяжкою суспільною хворобою) в усіх його проявах є «історичною анозогнозією» (© _esina ), тобто запереченням наявності хвороби, наслідком якої є неможливість цю хворобу вилікувати.

Невизнання, заперечення і активна боротьба сучасних українських правих сил проти радянської частини нашої історії є однією з основних причин того, що жодна з цих сил досі не набрала реальної політичної ваги, і як наслідок не виконала своєї головної задачі — не побудувала українську Україну.

Для тих, хто не зрозумів: я категорично засуджую комуно-більшовицький тоталітарний режим імперської Росії. Я вважаю, що мільйони безвинних жертв цього режиму є боргом нашої національної пам’яті. Я переконаний, що комуністична ідеологія має бути публічно і офіційно засуджена так, як це відбулось із ідеологією нацизму, оскільки вони є гетерозиготними близнюками. Я є принциповим ідеологічним прихильником української національної державності. Я вважаю, що необхідно знати і пам’ятати своє минуле, щоби не про**ати своє майбутнє.

П.С.
Що може зробити окрема людина? От, наприклад, на сайті веб-енциклопедії Києва була стаття про Петровського. Ви взагалі знаєте хто такий цей Петровський і чому представники правих сил розбили йому кам’яну пику? В тій статті було сказано, що в Києві стоїть його пам’ятник — ну і все. Я додав туди біографічні дані, деякі посилання і дві світлини — до і після (за світлину «після» дякую bilozerska, до речі у неї іде обговорення пошкодження пам’ятника).

А ще колись у мене була ідея зробити багато наліпок, типу рекламок в метро, на яких розмістити найбільш промовисті цитати різних діячів — як комуністичних українофобів, так і борців за незалежність, — і вішати їх скрізь. Проект "Пряма мова". З точними бібліографічними вказівками, наприклад, в якому саме зі своїх доробків Ульянов-Лєнін констатував необхідність масових убивств українців. Завішати цими цитатами весь його постамент на Бесарабці. А ще можна на кожному будинку по вулиці імені якогось ката повісити постер з інформацією про те, хто він такий. А заодно — довідку про те, в якому порядку проводиться перейменування вулиць. Завдяки такому «просвітництву» ініціатива по запереченню радянщини замість насаджування зверху, могла б іти знизу, являючи собою якраз те саме пробудження національної свідомості, що є необхідною умовою формування справжньої української державності.

Хто, де, почім.

2008-12-13T10:11:07Z

Я ніколи не піду в ТЦ «Більшовик», навіть якщо там на шару роздаватимуть все що у них є. Не тому, що там погані товари чи сервіс, а тому що вони мали нахабство назвати свою торгову точку словом, яке викликає у мене внутрішній протест. Хтось уже говорив мені, що це дурість і обмеження вибору, а відтак — обмеження свободи. Нехай. Я називаю це послідовністю у сповідуванні своїх цінностей. Моя свобода в тому, щоби вибирати, і я вибираю послати більшовиків під три чорти.

П.С. Хороше радіо — 101,5 FM, якби тільки не завзята реклама самі зрозумійте чого. А так — чудовий фон, мені під нього гарно працюється. Тільки прикручувати гучність під час реклами трішки задовбує.

Сталін сьогодні

2008-12-08T19:55:22Z

Професійний психотерапевт і яскрава особистість _esina попросила своїх друзів розказати, як їхні сім’ї пережили сталінський режим, зокрема Голодомор. Розгорнулась дискусія. Читайте, приєднуйтесь.

Руч-об-руч

2008-11-26T23:03:59Z

Дівчина Лі Ма (Ma, Li) була красивою молодою балериною, що подавала великі надії, коли вона втратила руку в автокатастрофі в 1996 році. Їй було всього 19 років. Її красень-бойфренд кинув її. Вона вчинила спробу самогубства, але батьки врятували її. Любов до батьків давала їй сили жити. Вона навчилась жити незалежно. Вона навчилась красиво писати китайською і робити багато інших речей, включно з укладкою волосся, яке раніше було в неї по пояс, і яке вона була змушена вкоротити по плечі. Вона навчилась готувати і прати речі... За кілька місяців вона відкрила маленьку книгарню.

П’ятьма роками пізніше, в 2001, її запросили до участі в п’ятих національних змаганнях з особливого виконавчого мистецтва інвалідів, і вона виграла золоту медаль. Цей успіх дав їй надію повернутися на улюблену сцену. В 2002 красивий 20-річний парубок Тао Лі (Li, Tao) шалено закохався в неї. Але вона втекла від нього, боячись нового болю. Вона зникла десь у Пекині, а він шукав її де тільки міг, незважаючи на сильні протести і глузування зі сторони рідних.

Нарешті він знайшов її — вона танцювала в барі. З тих пір вони не розставались. Вони жили у злиднях під час розпалу атипічної пневмонії, оскільки всі концертні зали були закриті. В 2004 він отримав дозвіл бути її офіційним агентом і намагався допомогти їй розробити унікальний номер. Холодною сніжною ніччю, після довгого дня на знімальному майданчику де вони працювали статистами, вони горнулись одне до одного в підземному переході, очікуючи сходу сонця аби сісти на автобус, коли раптом вона відчула сильне бажання танцювати з ним під снігом. Вона стільки разів раніше використовувала танець щоби розказати йому про себе, та цього разу, коли їх танок скінчився, він зрозумів що ЦЕ має бути її унікальним номером.

У вересні 2005 вона раптово зустріла 21-річного чоловіка. Шаувей Жай (Zhai, Xiaowei) тренувався як велосипедист, готуючись до участі в спеціальних національних Олімпійських іграх. Він ніколи раніше не танцював. Коли йому було 4 роки, він заліз на трактор і впавши звідти втратив ногу. "Доктор має ампутувати ногу. Тобі страшно?" — спитав його батько. Він не міг збагнути що від цього зміниться, тому сказав — "Ні". Батько сказав: "Ти зустрінешся з багатьма викликами і труднощами в житті, тобі страшно?" Він запитав у відповідь: "Що таке виклики і труднощі? Вони приємні на смак?" Посміхаючись крізь сльози, його батько відповів: "Так, вони як твої улюблені цукерки. Просто ти маєш їсти їх по одному шматочку за раз!" — і вибіг з кімнати зі сльозами на очах.

Тепер він завжди дуже оптимістичний і спортивний, з чудовим почуттям гумору. Він спробував стрибки у висоту і в довжину, дайвінг і плавання, а тепер зупинився на велосипедному спорті. Його тренер був переконаний, що він здобуде 2-3 золоті медалі на національних спеціальних Олімпійських іграх. В інтерв’ю на відео він з легкістю демонстрував "мостик"!

Спочатку він не розумів як він міг би танцювати, і тоді Лі запросила його подивитись, як вона виконує "Руч-об-руч" з іншим актором. Він відчув що побачив прекрасну душу, що танцювала на сцені й вирішив спробувати. Лі і Тао ставились до нього як до меншого брата, і вони прожили під однім дахом більше року. Більше року інтенсивних тренувань і практик. Важко уявити з якими викликами і труднощами вони зіткнулись. Він раніше ніколи не танцював, а вона — перфекціоністка. З цим пов’язано багато зворушливих історій. Велика рішучість була вкладена в підготовку цього номеру. Тільки для одного лише руху "падіння", який ми бачимо в кінці четвертої хвилини кліпу (3:41), він впускав її на жорстку підлогу більше 1000 разів! Щоби відточити рух, вони починали о восьмій ранку і отримували перший вдалий рух після шостої вечора!

Все що вони робили — це тренування і практики з восьмої ранку до одинадцятої вечора, зо дня в день, аж поки у всіх трьох не закінчились гроші на початку 2007...

Що було далі вже стало історією. В квітні вони були одними з фіналістів серед 7000 учасників конкурсу на четвертих національних танцювальних змаганнях, що транслювались центральним телебаченням Китаю. Це був перший випадок участі пари інвалідів в цих змаганнях. Вони виграли срібну медаль з вищим балом 99,17, не кажучи вже про найбільшу кількість голосів телеглядачів. На цьому ролику — їхня перемога. Того дня вони стали національною легендою.

Via olga_podolska
Текст звідси. Переклад мій.

Кіно і люди

2008-11-19T00:19:20Z

Changing Lanes — хороше кіно. Мені сподобалось. Можливо тому, що нехитра мораль прийшлась дуже в тему.

Недавно так вийшло, що я ледь не відніс на кафедру фальшивий звіт про практику. Не те, щоби зовсім фальшивий, але брехні там було більше ніж правди. Це скоріше був звіт про намір, фантазія на тему. Я знаю, що його би ніхто не читав, а якби й читав, то не перевіряв би правдивість вказаних даних. Я розумію, що його просто потрібно було принести і отримати відповідний запис у заліковку. Він лежав надрукований, покладений у новеньку теку червоного кольору. Взяти і віднести! Це ж просто маленька сходинка до великої мети, тож яка різниця, якщо там буде не все чесно!

Та невже. Щось мене зупинило. Не пішов і не відніс. В той день у мене ще був екзамен з патопсихології. В останній момент, перед виходом з дому, виклав червону теку з сумки. Просто тому, що це неправильно.

Отже, кіно. Семюель Джексон достовірний і різноплановий. Бен Афлєк в’ялий і монотонний. Сюжет дозволяє плавно зануритись у себе, затамувавши подих роздивитись що там приховано під поверхнею і так само плавно винирнути назовні, прихвативши з собою відчуття м’ятної свіжості вічних істин.

Відчуваю себе каменем, що його кинули у воду, але він не опустився на дно, а повернувся на берег і дивиться, як кругами розходяться збурені їм хвилі...

«
— То чому ж ви хочете бути юристом?
— Я вірю в закон. Я вірю в порядок і справедливість. Я вірю, що люди, за своєю природою, є хорошими. Я вірю, що сили які рухають світ зіштовхують нас у конфліктах, і що якби не закон, якби не цей буфер між людьми, то ми жили б тоді у світі кровної помсти, у світі жорстокості й хаосу. Закон убезпечує нашу цивілізованість.
— Пробачте...
— Що тут смішного?
— Ось чому... Так, саме через це я беру вас на роботу. Бо я хочу почути, що ви скажете про закон, коли відпрацюєте тут років п’ять, чи три, чи місяць, тиждень, день, годину.
• • •
А потім, в понеділок, я повернусь сюди і візьмусь до роботи. А потім... якимось дивним чином весь цей неймовірний день просто стає спогадом. Це наче ти приходиш на пляж. Підходиш до води. Вона трохи прохолодна. Ти не певен, що хочеш туди заходити. Поруч із тобою стоїть красива дівчина. Вона теж не хоче у воду. Вона бачить тебе, і ти розумієш, що якби ти лише спитав у неї ім’я, то просто пішов би з нею. Забув би і своє життя і з ким прийшов сюди, і пішов би з пляжу з цією дівчиною. І потім ти пам’ятаєш. Не щодня, щотижня... вона повертається до тебе. Це спогад про інше життя, яке б у тебе могло бути. Сьогодні — це та дівчина.
»

Новим штрафам з понеділка присвячується

2008-11-14T20:19:38Z

Соціальну рекламу важко зробити ефективною. Це справжній виклик дизайнерам. Замість впарювати глядачеві якийсь товар потрібно мотивувати його до зміни способу життя — заради його ж здоров’я. А це не просто! Саме тому у нас стільки поганої соціальної реклами. Але прослідковується цікава тенденція. Якщо соціальний проект спонсорує приватна компанія, то реклама виходить досить непоганою.

Є декілька правил, дотримуючись яких можна вплинути на свідомість. Реклама (в тому числі соціальна) повинна:

привертати увагу;
викликати сильні почуття;
мати сильний візуальний образ;
нести чітке і сильне повідомлення;
закликати до дії.

Поєднати це все важко, але цього потрібно прагнути. Бо якщо реклама є помітною, емоційною, яскравою, змістовною і провокативною, тоді — чіпляє, торкає і пре.

Буду вивішувати тут соціальну рекламу яка мені подобається.

Ось ця, наприклад.

Азійський фонд запобігання травматизму. В’єтнам, літо 2007.

Кампанія Вдягни шолом.

Я не вдягаю шолом, бо виглядаю в ньому як ідіот.

Я не люблю їздити в шоломі, він псує моє волосся.

Я ніколи не вдягаю шолом. У них вигляд не крутий.

П.С. За новою редкцією Кодексу про адміністративні правопорушення (стаття 121, частина 4) за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами накладається штраф у розмірі від 51 до 85 гривень. Раніше офіційний розмір штрафа складав від 3,40 до 8,50 гривень.

А за розмови по телефону за кермом тепер будуть штрафувати на суму від 425 до 510 гривень. Теж метод впливу. Сильне таке повідомлення, та й емоційна складова, знову таки ;)

Порівняльна таблиця старих і нових штрафів є тут.
.

Квітникарям на замітку :)

2008-11-06T14:21:46Z

Питання: «Яке добро я можу зробити для своєї дитини?»
Відповідь: «Люби свою дружину».

Якщо батьки кохають один одного – їм нема чого хвилюватись про дітей: з ними все буде гаразд.

Любов батьків прямує до дітей і не повертається назад. Вона йде далі — дітям їх дітей.

© Томас Бунгардт via Поліна Гавєрдовская.

Групове

2008-11-06T13:39:01Z

Если вы видите группу людей, которые начинают беспорядочно обниматься при встрече, как будто они ужасно рады, а затем — рассаживаются по кругу в закрытом помещении и разговаривают о своих чувствах — это психологи.
Если среди них выделяется «главный» — это ведущий группы.
Если такового не видно, значит это Т-группа (группа без ведущего).
Если участники без ведущего сильно ругаются, плюются и распускают руки — это почти наверняка Т-группа.
Если ведущий есть, но спит 90% времени, а изредка просыпаясь, говорит непонятное, ни к кому не обращаясь — это психоаналитическая группа.
Если время от времени участники встают и начинают переставлять стулья, меняться местами, пересаживаться и бредить — это НЛП.
Если участники, посидев в кругу, покидают свои места и начинают строить из стульев постройки — это группа по психодраме.
Если же участники кричат на эти стулья, пинают их ногами, швыряют в них заготовленными заранее подушками — это гештальт-группа. Ведущий может выглядеть так же, как в психоаналитической группе.
Если в группе говорит только ведущий, а участники разбиваются на пары и трогают друг друга за разные места — это группа по телесноориентированной психотерапии.
Если после всего этого участники блюют по углам, кричат страшными голосами, дерутся друг с другом или занимаются под завязку групповым сексом — это группа с плохим ведущим.
Если же члены группы сдерживают все свои естественные потребности и в конце занятия просто обмениваются по кругу комплиментами — это хорошая и правильная группа.
Если вам все это знакомо и нравится — вы психолог.

Who є хто

2008-11-03T07:47:16Z

Класний пост на історичну тему із відповіддю на питання

«...каким образом новоордынское государство стало претендовать на носителя культурных идей славянских народов, к которой имеет мало отношения, по сути, и каким образом провинции Киевской Руси обнаглели настолько, что стали отрицать само существование центра как исторически, так и культурно?»

© jaga_lux
via maryxmas

Мактуб

2008-10-31T19:26:39Z

Ось і настав час вийти в новий світ. Наостанок незнайомець вказав Вам той шлях, який Ви самі обрали... Ваше покликання — алхімік.

Наукові досліди — ваше життя. Отримавши знання про всі відомі речовини, Ви наблизились до таїн Всесвіту наскільки це тільки можливо. Звичайні люди лякаються невідомого — Ви йдете йому назустріч. Шукайте і не зупиняйтесь!

Протестуватись

... і ще тупіший.

2008-09-05T20:33:52Z

Тупий...

2008-09-05T09:10:20Z

А чтобы отсеять ложь ... надо быть «выродком».

2008-09-04T09:52:56Z

— Большинство граждан, рассуждая о российско-грузинской войне, сегодня ведет себя как при запуске на полную мощность излучения башен в «Обитаемом острове», и только кучка «выродков» отчаянно пытается сопротивляться официальной лжи… Казалось бы, российская власть приучила общество к тому, что лжет во все критические моменты. Так почему сегодня срабатывает пропаганда — неужели после Чечни, Беслана, «Курска», «Норд-Оста» не выработался иммунитет?

— Человек так устроен, что в первую очередь слышит именно и только то, что ему хочется слышать. Это касается и слушателя «Эха Москвы», и постоянного зрителя Первого канала. СМИ не создают мировоззрения, СМИ поддерживают мировоззрение, уже сложившееся. А мировоззрение наше (массовое мировоззрение, я имею в виду) остается тоталитарным. «Нас должны бояться». «Мы самые лучшие». «Хозяин всегда прав, он — орел». «Мы их вздуем на раз». «А чего они!?» На этот нехитрый набор представлений официальная пропаганда ложится, как масло на блин, — легко и нежно: и вот уже готов семидесятипроцентный «одобрямс». А чтобы отсеять ложь, чтобы разобраться в происходящем, надо иметь совсем другой менталитет, надо уметь искать, находить и анализировать информацию, надо быть «выродком».

Інтерв’ю з Б. Н. Стругацьким.

За посилання дякую maryxmas

Радіоточка

2008-08-29T17:38:31Z

Вчора і сьогодні слухаю My Radio, канал «Lounge» — це прекрасно.

Ви як хочте, а я піду!

2008-08-29T15:46:46Z

Колеги! Друзі!

Всім відомо, що сьогодні люди все менше читають книжки і надають перевагу Інтернету та телевізору. Але ж книжка – це щось особливе і ні Інтернет, ні телевізор не зможе замінити її! Команда PRP за сприяння «Форуму Книговидавців» напередодні Дня Знань влаштовує Флешмоб, аби привернути увагу людей до проблеми «не читання»!

Усіх соціально-відповідальних людей запрошуємо підтримати ідею «Книжка нас об'єднує». Будемо дуже раді бачити колег з PRP, а також їх знайомих.

З певних причин ми не анонсуємо цю подію для медіа, але якщо ви також зможете долучити до акції своїх друзів-журналістів, то ця подія зможе викликати ще більший резонанс.

Ідея:

Приходимо на Майдан 31.08.2008 з книгою о 18.00. Сідаємо на роздільну смугу навпроти Главпоштамту (Майдан буде перекрито) і всі читаємо книжки, утворюючи довгий ланцюг. Обов'язкова умова – мати елемент зеленого (одяг, аксесуари тощо). Подібною акцією ми також плануємо встановити рекорд по кількості одночасно читаючих людей в одному місці.

Отже:

Дата проведення флешмобу – 31.08.2008

Час – 18:00 – 18.30

Місце - Майдан (адже усі найважливіші події країни відбуваються саме там:)

Via maryxmas, оригінал тут.

Приємний банк

2008-08-28T17:25:04Z

Останні три дні намагався відправити грошовий переказ на іноземний банківський рахунок. Нарешті сьогодні мені це вдалось.

Єдиним банком, співробітниця якого запевнила мене, що вони можуть переказати гроші в Америку не відкриваючи рахунок тут, виявився ПриватБанк. Але для відправки грошей вона у мене попросила номер IBAN, якого я не знав. Вже вдома я дізнався, що це система нумерації рахунків, яка використовується банками Європейського Союзу. Тобто рахунок в американському банку його не має, тому що США тупо не входять до ЄС.

Сьогодні я думав тій дівчині це пояснити. Але я невчасно прийшов. Вона була на обідній перерві. За її компом сиділа інша дівчина, вона чатилась по асьці і запевнила мене, що потрібна мені людина ось-ось з’явиться. За 15 хвилин я вирішив, що стомився чекати. В принципі, рахунок в банку мені не завадить — подумав я, і пішов в інший банк. Найближчим виявився ОТР Банк. Там мені пояснили, що відкриття рахунку коштує 80 гривень, а переказ потрібної мені суми — ще 160... І вам всього доброго.

Після непривітного офісу Приватбанку і жа(ді)бного ОТР, атмосфера в приміщенні ЮніКредит Банку одразу викликала повагу до дизайнерів та ідеологів компанії :)

А потім я безкоштовно відкрив рахунок у гривнях з іменною дебетною карткою, безкоштовно відкрив валютний рахунок, відправив гроші на рахунок в американському банку, заплативши за все лише 100 гривень. Всі дії зайняли хвилин 15 — рівно стільки я чекав невідомо що у Приватбанку.

Вийшовши подумав: класна штука — конкуренція! Зажрались ці монстри, ім’я мають, а турботи про клієнта — нуль. А от молоді й маленьки мають пробиватись за рахунок кращого сервісу. Зараз зайшов на сайт ЮніКредіт Банку і дуже здивувася — вони не молоді й не маленькі (просто я раніше про цей банк не чув), а типу ніфігова така корпорація, мають 100 років історії та офіси по всьому світу. А відношення до клієнта — мабуть це генетичне, коріння цієї фінансової групи десь в Італії.

UPD:
Замість обіцяних трьох банківських днів гроші на заморський рахунок йшли трохи менше одного дня, тобто вчора увечорі вони вже були там!
.

Читати про себе

2008-08-25T21:06:58Z

Насолоджуюсь книжкою, придбаною на ярмарку. Наявність в ній деяких авторів мені особисто не зрозуміла, але загалом — дуже здорово.

Сьогодні читав есе Юрка Покальчука, називається «Як тебе не любити...». Пригадалось:
— Шановний! Читайте, будь ласка, про себе!
— Хіба я проти? Але про мене там нічого не написано...

Отже, читаю вголос:

<...>

Це стається одного разу, коли, насправді, ти цього зовсім не чекаєш, або давно не чекаєш, або навіть уже боїшся якогось нового початку, бо минуле давно болить тобі шрамами й опіками, та ще осколками і наконечниками стріл, яких так і не вдалося позбутися, витягнути з душі.

Та от зовсім несподівано ти раптом помічаєш когось, і так собі, між іншим, починаєш дивитися на це обличчя, і обманюєш себе, що твоя цікавість — випадкова, але раз по раз, гейби несамохіть, знову позираєш туди і десь підсвідомо розумієш, що це лиш мить, бо так не буває, не може бути, не треба, я й сам нічого не хочу, то таке собі...

Іскри таких думок стрімко пролітають, і ти вже збираєшся йти, ти вже пішов, тебе нема тут, і раптом твої очі зустрічаються з її очима, і ось вона тут, ось вона поряд. Незграбний несвідомий рух — щось віддати від себе, якось зв’язати, нехай на мить, але лишити спогад — і в собі, і в ній.

До побачення.

Це звучить майже правдиво, хоч раптом ти усвідомлюєш, що хочеш знову її побачити. Просто побачити, просто якось побалакати про щось, і знаходиш тисячу варіантів, і один якийсь спрацьовує, і все добре, і посиділи-побалакали, і просто зашибісь усе, аж тут летить стріла — і вражає тебе просто в душу, і ти здригаєшся, стає страшно і радісно, бо ти відчуваєш, що стріла отого малого засранця Амура чи Купідона зачепила й її теж, невідомо наскільки, невідомо, як і що вона почуває насправді, але зачепила, і коротка мить незграбних дотиків, і питання — чи я тобі справді потрібен? І чому я, і чому, і чому, і чому... І що робити далі?

Бо так не можна, бо не прийнято, бо що це таке насправді.

Старшому легше і гірше — все вже було, вже не раз битий, вже знаєш, як може обернутися, як може тобі раптом заболіти, як, щойно дозволиш собі, навіть лише собі вимовити оте слово, ти вже сам себе загнав у кут, у полон, у рабство. Бо ти ще нічого не знаєш насправді, бо все може бути, бо непевність часто перемагає в молодій людині природний відрух, як от те, що ніби зараз струмить від неї до тебе, і вона може раптом тебе сахнутися, бо...

І ти кажеш собі: заспокойся, не роби зайвих рухів, не метушись, нічого ще нема, це все ти сам собі вигадав — і за себе, і за неї, і твоя «несамовита» енергія і фантазія може знову завести тебе кудись на слизьке, і знову розіб’єш собі лоба або ще щось.

А зсередини рветься давно загнане в підпілля почуття — я хочу любити, я хочу жити, бо я живу тоді, коли люблю, і любов — це, власне, і є життя.

Як прекрасно мати когось — нехай спершу далеко, нехай навіть не часто бачитись, але отак от просто з неба повірити — і мати когось в собі і себе в ньому.

Щастя — просто аби вона була десь отут; і коли вона сідає поруч — довкола гомінка компанія, і ти відчуваєш, як по твоєму тілу йде тепла хвиля від неї, і ти говориш з іншими, і жартуєш, і смієшся, і тобі весело, і компанії також — але все це правда і ні, бо найголовніше — оця тепла хвиля, оці майже мурашки по тілу і майже забутий, хоч завжди очікуваний стан внутрішнього розпруження — ось є поруч людина, яка тобі з кожною хвилиною стає ближчою...

Треба їхати, бігти виконувати завдання, здавати екзамени, виступати по радіо, йти в гості до родичів, забігти до лікаря, пити каву, залізти у ванну, сісти за комп’ютер — все робиш, як в тумані, бо всередині лиш одне... Ні, ніхто ще нікуди не пішов, усе може бути інакше, все ще нічого не значить — розум твій з останніх сил переконує тебе зупинитися, але тобі все вже по барабану, ти вже сказав собі це слово, і далі ти сам ним живеш, воно проростає в тобі, хоч як ти не намагався б його не пам’ятати.

Дивишся в дзеркало, сам собі ти рідко коли подобаєшся, один з найбільших твоїх недоліків — не зовсім молодий вік — після кількаденної п’янки дається взнаки, але все зауважуєш між іншим, ти ледве стримуєш себе, аби не визнати, що в тебе зараз усмішка ідіота, якому й так все кайф, і що ти не можеш не думати про неї, і тебе жене думка — щось їй подарувати, кудись її повезти, поїхати з нею в далекі країни...

— Ну досить, — подумки кричиш ти собі, — хоч поцікався, що там у політиці... Змушуєш себе сісти за комп’ютер, але краще би писати їй листа, два листи, сто листів, сто тисяч листів...

І знайдуться слова і думки...

Це вже як наркотик, приємно — хочу ще!

Але, як на фотоплівці, поступово проявляється всередині тебе її образ, і все те, що, може, навіть їй самій в собі не подобається, тобі стає надзвичайно близьким — і не найгарніші зуби, і кирпатий носик, і потерті джинси, і коротка зачіска, і кросівки, і... Насправді все геть байдуже — скажімо, як вона жила досі. Якою вона є в деталях і рисах — не важить, бо не з обличчя це прийшло, а з того згустку енергії, саме з цього поєднання різних струмів, кольорів і нот, які витворили її такою, і тому вона тобі раптом близька, тому вона твоя, попри різницю у всьому, ні, вона може бути твоєю, ні, ти хочеш, щоб вона була твоєю... Яка не є, мене влаштовує все, якщо вона йде мені назустріч, далі — разом нас вже багато і нас не подолати, бо удвох значно більше, ніж один... Один плюс один — ти не один...

Але що там з того боку ріки?

Чи не надто швидко я біжу?

Де в неї візьметься право і сила перебороти межу — любити старшого за неї; не так любити, як люблять ровесника, ні, зовсім інакше — але ж!!!

Її майже босяцьке життя — ти це вгадуєш — випинає з неї в її хлопчакуватості, в її одязі, в окремих рухах — ти, заплющивши очі, можеш вже вирахувати дуже багато. Вона переступала кордони не раз і чинила те, що мама не веліла, а дядя міліціонер — тим більше.

Але ж то там, то інакше, то...

Ні, не інакше, ні, не там, усюди в людини є право на власний вибір, її право на відмову через страх і задкування до звичайного порядку речей...

Вона така молода, у неї все попереду... Що? Що там такого цікавого і важливого може бути попереду, якщо без тебе?

А в тебе без неї?

А якщо разом, якщо вдасться, то і її життя піде зовсім іншим річищем, і твоє також.

Хоч яким би не було минуле, тут значно більше правди.

Ну, але якщо доля звела вас накоротко...

Ні, майже істерично кричить щось всередині тебе, розум вимагає осмислення, адже все ще може статися. Та ні, неправда, в неї очі такі, як у тебе, — і в очах було те, от те, от те...

Ну, а якщо ні...

Ні, зупинись! Бо всіх інших у тебе давно багато, але в серці може жити тільки одна людина, один образ.

Зараз у тебе — це вона.

І скільки б не були ви разом, все одно прекрасно, що це відбулося, і ти зміг знову відчути щастя когось любити, чекати можливого і сподіваючись на неможливе разом.

А ще лишається...

Вже лишається як наслідок —

цей текст.

<...>

Читати есе повністю. Купити книгу.

.

Когось протягнуло

2008-08-23T21:26:00Z

Давно хотів купити собі хорошого тлумачного словника української мови. Нещодавно на книжковому ярмарку побачив, але не мав часу полистати те, що зовні скидалось на потрібне мені видання — найбільше серед однотомних, 250 тисяч слів.

Тільки що дізнався, що його видала «іздатєльска-тарговая фірма Пєрун», сайт якої не має української версії, і на го(ло)вній сторінці якого написано, що фірма «займає одне з провідних місць на книготорговому ринку України на протязі 15 років». От і думаю тепер — купувати, чи ні?

П.С.
Мене бісить коли кажуть «на протязі» замість «протягом», особливо коли так говорить Ющенко.

П.П.С.
На тому ж сайті написано, що «Книжки Видавництва "Перун" Купує сам президент». Ну ясно. У них із великої літери написані найголовніші слова, надто слово «купує». Мудаки.
.

ძალა ერთობაშია

2008-08-18T22:19:27Z

«Сила у єднанні», написано на гербі Грузії. Дехто про це добре пам’ятає, і ось результат. Як на мене — дуже вдалий. Невже щоби створити подібне нам потрібне вторгнення тих самих миропотворців?

via scottishkot

Переклад російською є тут.

UPD: Чомусь пригадались наші Ґринджоли зі своїм хітом про «нас не подолати». Вже за рік після відомих подій ця пісня могла викликати хіба що саркастичну посмішку.

Подяка

2008-08-14T21:43:40Z

Об’єм інформації про події в Грузії перевищує мої можливості по її сприйманню. Аби читати все що з’являється в інфопросторі потрбно мати кілька додаткових пар очей і кількадесят додаткових годин в добі.

Добре, що є френдстрічка. Іще краще, що там є maryxmas та dzzvinka , яким я дуже вдячний за чудові підбірки матеріалів. Без них було б набагато важче зорієнтуватись у тому що відбувається.

War is over. If you want it.

2008-08-12T10:32:13Z

Війна триває вже кілька днів. Інформація з різних джерел містить дещо суперечливу інформацію. Складаю до купи повідомлення радіо Свобода і радіо Ера, а також численні пости на цю тему у френдстрічці. Ось кілька тез, які для мене видаються очевидними

• Будь-яка нація має право на самовизначення. На сьогодні Грузія є суверенною державою, а Південна Осетія, Абхазія і Аджарія — її невід’ємними частинами. Національне самовизначення народу Південної Осетії, якщо таке і справді має місце, повинно відбуватись виключно демократичним шляхом, із дотриманням норм міжнародного права.

• Дії Росії відносно Грузії за своєю суттю є військовою агресією. Російсько-грузинська війна з необхідністю змінить архітектуру міжнародних відносин.

• Народ Південної Осетії став заручником зіткнення інтересів двох світових імперій — США та Росії. Україна також є зоною активного інтересу як Росії так і США.

• Керівництво нашої держави має зробити висновки з того що відбувається в Грузії, і нарешті визначити чітку і послідовну зовнішню політику країни. Нездатність це зробити, розколи і розброди в правлячих колах створять сприятливі умови для того, аби об’єктом наступної «миротворчої місії» Росії стала саме Україна.

Особисто я в цій ситуації співчуваю всім мирним жителям, як грузинам, так і осетинам. Я солідаризуюсь із грузинським народом і засуджую дії Росії. Я вважаю, що потрібно зробити все можливе, аби припинити збройне протистояння, вивести з Південної Осетії всі військові формування, віддавши територію під контроль миротворчих військ ООН. Необхідно створити міжнародну комісію із розслідування ситуації що склалася в Південній Осетії і сісти за стіл переговорів з приводу подальшої долі цієї грузинської провінції. Війна не є шляхом вирішення цих питань. Єдиний шлях — переговори.

На знак солідарності з грузинським народом я ношу на своєму наплічнику невеличкий грузинський прапорець.

Peace!

Соціальна реклама

2008-08-06T20:03:51Z

З усього різноманіття бездарної соціальної реклами в Києві особливу відразу викликає антинаркотична пропаганда, як і решта іміджево-агітаційної продукції що її видає державна соціальна служба. Цікаво було б провести такий екперимент — на один рік прибрати з вулиць міста всю зовнішню антинаркотичну рекламу і подивитись що зміниться. А нічого не зміниться! Динаміка наркотизації суспільства залишиться такою самою, оскільки ефективність наявної соціальної реклами дорівнює нулю. Тобто існує соціальна реклама, існує проблема наркоманії. Але вони існують в різних площинах, які перетинаються лише в уяві чиновників та виконавців їх замовлень. При цьому чималі гроші йдуть з держбюджету на всю цю макулатуру, тоді як могли б реально працювати на благо суспільства.

До речі, недавно Сергій Стіллавін, критикуючи рекламний ролік про Петра І, висловив таку думку: Социальная реклама лишь заставляет людей, которые никак с данной темой не соприкасаются, лишний раз поинтересоваться вопросом и в момент хандры получить вариант «лёгкого решения всех проблем».

Виникає питання: навіщо взагалі створюється така реклама? Якщо для боротьби із наркоманією, соціальним злом, тоді чому вона звертається не до тих, говорить не тією мовою і взагалі не про те?

Іноді в своєму прагненні зробити щось креативне, дизайнери створюють непересічні зразки маскульту, які хороші всім (не кажучі про граматичні помилки), окрім того що замість цільової аудиторії попадають пальцем в небо.

Так, соціальна реклама може бути шокуючою, відверто неприємною і провокаційною, але це їй пробачиться тільки якщо вона буде дієвою. Останні три роки в штаті Монтана триває соціальний проект. The Economist cтверджує, що цей проект ефективний. Я йому вірю.

UPD:
«Банк антинаркотической социальной рекламы» — хороша колекція поганої соціальної реклами.